Мара Белчева
Край моря гріб зруйнований. Плющем
обвитий густо. Дотепер мені
живе у серці неминучий щем
по мріях, тут заритих в глибині.
І день, і ніч бурхливих хвиль орда
руйнує берегів сипуче тло,
все із собою забира вода,
що руйнуванню піддано було.
Розбитий гріб… І де він? Далебі
ледь-ледь помітний слід його лежить…
На мить спинившись, знову йду собі,
і плач німотний повнить серце вмить.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Мара Белчева
Порутен гроб се край море черней
и около му тъмнолист бръшлян
обвит. В сърце ми още все живей
заровения нявга в него блян.
И ден, и нощ ронливий морски бряг
подриват глухо тъмните вълни,
отвличайки назад във своя бяг
това, което беше срутини.
Порутен гроб… Къде е той? Едвам
на морский бряг сега личи следа…
Възпряна миг, отминах аз оттам.
Сърцето с плач безмълвен зарида.