Дивним чином Вам осінь пасує,
Жовтий колір наснаги та щастя.
Добрим словом згадаємо всує
Очі милі, мов блискіт обийстя.
Теплий день нас за обрієм бавить,
Наче в тій давнозгаданій казці.
Не сумуйте - то автор так марить,
Зберігая ранжир в ковід масці.
Милозвучна омріяна осінь,
Знамо всім, що тобі все відомо
Цифра дивна: там сорок та вісім...
Там, де я, там зявилося слово...
- Дивный вірш, - пише добрий соавтор,
Тут про осінь, або про кохання?
Чи можливо про міцність від гарту?
Може, вірш про ймовірне єднання?....
Не шукайте підстави наснагу,
Жовта осінь дарує натхнення.
Я пишу, щоб наповнити спрагу,
Я писатиму аж до успіння:
"Дивним чином Вам осінь пасує..
Дивна жінка, що Музою справжнім.
Ви чарівна... так око милує
Та й красива, що буду відважним..."