І биті, і кляті, нерідко й розп’яті,
Ми вперто шукаємо вихід із снів.
Збираємо вкотре загублені раті,
Тому, час від часу, такі мовчазні.
Блукаємо вічно чужими світами,
Свої ж сиротіють трагічно без нас.
Хвалитися нічим, хіба що літами?
Падіння шалене у прірву без дна.
Самотні і хворі, мов листя на вітрі,
Ми маємо встати наразі з колін.
Хоч небо й ладнає невидимо-хитрі
Тенета з колюччям отут на Землі.
Ми – гості орбіт кольорового світу,
Даруємо світло нужденним усім.
Нехай їхні душі розмріяно квітнуть,
Такий сенс буття, зрозуміло, а в тім –
Ми биті і кляті, і, часом, розп’яті,
Звикаємо сяяти в надрах пітьми.
До купи зганяємо строфи завзяті,
Тому в повсякденні ми часто німі.
19:40, 19.09.2021 рік.
Зображення: https://infocity.az