Єлисавета БАГРЯНА
ДОЛЯ
Крізь сутінкові хвилі, що ними все укрито,
крізь днів осінніх сльози, крізь крапання сумне,
крізь місто, що закуте в заліза і граніти,
я серцем відчуваю - ти ревно ждеш мене.
Я чую взір твій, в пітьму обернений свідомо,
я чую твої руки, що тягнеш уві сні,
я чую, як волієш впізнати крок знайомий
і як на нього серце озветься в тишині.
І волю забирає незримими нитками
хтось, наді мною владний і над єством моїм.
Бреду і не питаю, в якому домі саме
я ранок свій зустріну, і де, і чий той дім.
(переклад з болгарської — Любов Цай)
***
Елисавета БАГРЯНА
СЪДБА
През улиците здрачни, през къщите, стените,
през плачещия ромон на есенния ден,
през този град, погребан в желязо и гранити –
усещам, че ме чакаш – ликуващ и смутен.
Усещам твоя поглед, отправен в тъмнината,
усещам ти ръцете, протегнати насън,
усещам как се вслушваш за стъпките познати
и как сърцето трепва при всеки шум отвън.
И аз потрепвам с тебе. Незрими нишки вплитат
и теглят мойта воля, ръце, нозе, очи.
И повече не мисля, и тръгвам, и не питам
в какъв дом ще осъмна, къде е той и чий.