Я розгорнута, як стежина, розмальована, як картина,
я без спомину - половина
і посічена на шматки...
димом вкрите забуте поле,
б'ється в вікна бажання кволе, схаменись, що ти робиш, Доле,
ніч ховаючи в закутки...
Не покинута, не забута,
не наділа ярмо та пута,
лиш в кохання душа закута
та розхристана на вітрах...
і вуста на корал в цілунках,
на піднесенні і в стосунках,
на смарагдових візерунках
зичить доля любов... і страх...
Важко дихати, я - сопілка,
витинаю звучання мілко,
і в бажанні кручусь, як білка,
б'є по скронях - любов, не руш...
діє ядом кохання неба,
ми безвольні - втрачаєм себе, повертати в життя не треба
на єднанні ганебних душ...
Ольга Довжик-Остринская
Фото инет