МАЙЖЕКУРОРТНИЙ* РОМАН
На березі Молочного лиману, у невеличкому селі, жила родина Стецюків. Микола - у далекому колгоспному минулому був водієм, а зараз займався особистим господарством. Були в нього і бджоли, і кролі, і сад, і виноград... як то кажуть: " всего по чуть-чуть ". Його міні-ферма, як він називав, приносила непоганий дохід. Було достатньо і їм, і в торбинку, ще й дітям-дармоїдам у місто передавалися сумки'. Ганна, дружина славнозвісного Миколи Стецька (так позаочі називали у селі), працювала у школі бібліотекарем, та дуже полюбляла астрологію (читати у фейсбуці). Син Сашко виїхав у місто, там одружився на місцевій кралі Корині, і дуууже рідко навідувався до батьків. Кохана село не любила, а Сашкові воно ще з дитинства набридло.
Одного разу синок зателефонував батькам і поділився новиною, що вони їдуть на заробітки до Польщі, а свою собаку, пуделиху Кору ( щоб не плутатись - Бусю) привезуть у село, на півроку, як онучечку...
Микола одразу сказав дружині:
-- За цією су... собачкой-дєвочкой, будеш сама дивитися. Мені нема коли ще й собаці хвоста крутити. ..
-- Та кому ж вона завадить? Наш Джек прив'язаний біля саду, а вона дівчинка городська, по кущах лазить не буде! -- завірила чоловіка Ганна.
Через два дні приїхали діти. Корина вся розцяцькована, як завжди, прикрила напудреного носика і сказала Сашкові:
-- Я почекаю в машині, --- міцно і напомаджено поцілувала свою Бусю у ніс, лишивши по всій морді червону помаду, -- не затримуйся, Алекс!
Миколу аж трусануло від цього "Алек-с". Любовь до невістки була міцною, як волосина бегемота.
-- Доню, а попоїсти? -- защебетала Ганна.
-- Дякую... я на дієті, -- кинула Корина через плече і пішла до машини.
Цілих півгодини син консультував матір з приводу догляду за дорогою тваринкою, яка мала купу документів з печатками та особистого лікаря. Коли діти поїхали, Буся почала нервувати та скиглити. Микола теж почав закипати, як старий чайник на кухні.
-- Мати, прикрий їй пельку, дай подивитися новини!
Ганна схопила Бусю і вийшла з кімнати.
Пройшло кілька днів. Кора-Буся потихеньку звикала до нових господарів. Вночі приходила спати до Миколи у ліжко, а вранці, коли він вставав й йшов поратися по господарству, справлялася "по нужде", не вилазячи з теплого кубельця. Ганна, що тільки їй не робила, все продовжувалося кожного ранку. Жінка, зітхаючи міняла постіль, поки чоловік не бачив і йшла готувати сніданок.
Минали дні... минали ночі...
Микола вже не лаявся на "кудлате опудало" (яке треба було возити в місто до собачого перукаря), Буся вже не пісяла у ліжко, ходила під унітаз, де дбайлива господарка кілька разів на день міняла плюшки. Наближався час торгів і Стецюкам потрібно було виїжджати з дому на цілий день, а собака лишатися сама ніяк не хотіла і перші спроби закінчувалися знівечиними капцями та калюжками по всій хаті. Рішення прийшло тільки одне: беремо з собою на базар.
Кілька тижнів пройшли непогано. Бусі сподобався базарний люд: кожен хотів погладити і пригостити, а Микола Стецько став центровим торгашем. Він, навіть, звозив собаку у перукарню і тепер відбою від покупців не було.
Але щастя не може бути довгим...
Буся загуляла. Що робити? Додзвонилися дітям і, за порадою, прикупили собачих памперсів. Трусєля (як казав Микола) Буся зненавиділа і при кожній можливості намагалася скинути. А хлопці - вже штурмуювали фортецю Стецюків, дратуючи, при цьому, велетня-Джека. І, як то буває... не догледіли...
Ця... собачка-дєвочка... вишмигнула з хати і коли подружжя вибігло за нею, то було вже пізно: розідрані трусєля валялись осторонь, а біля білесенької Бусі танцював танок кохання сусідський кабиздох Димок.
-- Твою.... (нерозбірливі лайки), -- кричав Микола, -- мати, розтягуй їх!
-- Я боюся, -- пискнула Ганна, -- Та й який вже сенс... Боже... що скажемо дітям?!
-- Нічого... якось буде, -- махнув рукою Стецько...
Р.S. До двору під'їхала машина...
-- Ну, що, дітки, зустрінемо матусю? -- звернувся до собаки з цуценятами Микола.
Буся підняла свої розумні очі на чоловіка і пригорнула до себе трьох малюків, ретельно ховаючи найменьшенького сірка.
-- Так, мати, валер'янка є? Наливай!..
*майжекурортний - вважати за прикметник
Ольга Довжик-Остринская
Фото инет