Нарис
Ксенофобія
Вони сварилися кожного дня з тих пір, як лишилися вдвох: мати та донька....
Надія познайомилася з Дмитром, коли навчалася в університеті та жила у гуртожитку. Маленька, тендітна, з довгою русявою косою, вона одразу запала Дмитрові в очі. Подруги відкрито заздрили... ще б пак! Кращий студент фізмату, комп'ютерний геній, спортсмен та красунчик... Він дивився тільки на неї синіми очима і в тих очах потопав всесвіт Надії...
Вони побралися швидко, бо Надія завагітніла майже одразу і це дуже не сподобалося майбутній свекрусі, яка мріяла про багату та цікаву невістку. .. А це мишеня - то таке... помилка та дурість... Але Дмитро був невблаганний і твердо відповів матері: Одружуюсь!
Напередодні пологів молодята зняли квартиру та переїхали від сварливої матері до власної оселі. Було важко, але весело. Ксенія народилася такою гарненькою, що молоді батьки не могли не радіти. Вони були такі щасливі!
Одного разу Дмитро прийшов до дому схвильований.
-- Надійко, мені запропонували дуже гарну роботу, -- сказав чоловік після тривалого мовчання, -- але буде багато відряджень. Ти без мене впораєшся?
Що могла сказати молодесенька мати, коли очі наповнюються сльозами, а у горлі, неначе, шкіряна ганчірка застрягла. ..
Так почалося нове життя... Часті від'їзди, недоспані ночі, зміни у відносинах... Грошей стало більше, а кохання згасало. Надія бачила, що Дмитро віддаляється від родини і... одного разу не повернувся додому...
Свекруха на запитання реготала в лице:
-- Та, невже, Бог почув мої молитви!
Я вже давно йому казала, щоб кидав тебе, селючку, разом з твоїм щуреням!
Надія з силою гримнула дверима і пішла назавжди...
Майже рік вони жили вдвох. Чотирирічна Ксенія була дуже спокійною дівчинкою і проблем з нею не було. Надія працювала на двох роботах, щоб звести кінці з кінцями...
Одного разу, ввечері, хтось подзвонив у двері. Було дуже лячно. А коли двірний замок почали відмикати, Надія схопила сковорідку і приготувалася до нападу. Двері відчинилися і з окрайчиком світла до квартири увійшов він - її Дмитро.
Майже втрачаючи свідомість, вона по стіні з'їхала на підлогу. Чоловік повільно сів поруч, обіймаючи дружину... Так і просиділи... аж до ранку... мовчки...
Дмитро дуже змінився... він, майже, не виходив з дому, сидів за комп'ютером, працюючи над дуже важливим замовленням. Був дуже роздратованим, спалахував, наче сірник, але так само, швидко, заспокоювався. ..
Ксенію він дуже любив: саджав її собі на коліна і вона, як зачарована, слідкувала за неспинним майорінням цифр та символів на екрані монітора.
Потихеньку грошенята водилися. Надія залишилася на одній роботі і більше часу стала проводити з родиною. Дмитро та Ксенія спілкувалися дивною мовою, вигаданою батьком і Надія майже не розуміла того, про що вони розмовляли. Знала тільки, що Дмитро закінчує роботу над комп'ютерною грою, яку назвав "Ксенофобія". Донька увесь вільний час сиділа за ноутбуком, нещодавно подарованим батьком і відпрацьовувала якесь завдання. Дмитро часто їй доручав опрацьовувати окремі ланцюжки розробки. Найчастіше це була робота над героями та різними пастками, яких у грі було на кожному етапі по декілька. Такий тандем давав змогу зробити гру цікавішою та дорожчою. Але шкільне навчання страждало більше, ніж зростала покупна здатність гри. Примусити доньку робити уроки було неможливо. Дуже розумній, з феноминальною пам'ятю, Ксенії було сумно і не цікаво у школі. Вона шаленіла від вивчення складних комп'ютерних програм та хакерських ігор і засинала над прикметниками. ..
Справи добігали кінця, Дмитро радів, як дитина. Ксенія похвалилася матері, що вони тепер будуть багаті. І, насправді, Дмитро приніс банківську картку на її ім'я, сказав, що це гроши на "чорний день".... хто ж знав, що він настане так швидко ...
Дмитро зник так само, як з'явився -- несподівано, вночі... Надія відчувала серцем -- це назавжди. Ксенію неначе хтось підмінив -- спокійна та тиха дівчинка перетворилася на роздратованого підлітка. Їй дуже не вистачало батька і всі свої невдоволення вона з брудними лайками виливала матері на голову. Спантеличена і пригнічена Надія знову підшукувала заробіток, залишаючи дванадцятирічну дівчинку саму вдома.
Вони сварилися кожного дня: через непомитий посуд, не прибрану кімнату та квартиру, не вивчені уроки... через все, що турбувало матір і ніяк не зачіпало дівчину... Витягти Ксенію з лап інтернету було неможливо. Все закінчувалося обов'язковою лайкою та байкотом з боку дитини. Долучати свекруху було марно -- вона ненавиділа і невістку, і онуку. Мати Надії жила далеко, у маленькому селі, на кінці географії...
-- Якби був вдома тато, він би захистив мене! -- голосно рыдала Ксенія після чергової лайки.
Надія втомлено подивилася на доньку:
-- Я не винна в тому, що він зник, -- спокійно і тихо сказала вона, -- і я не можу все тягти сама. Ти вимагаєш дорогі гаджети, які коштуюють пів-квартири, а сама нічого не робиш для того, щоб їх придбати.
-- Це я не роблю? -- дівчинка зі злістю подивилась на мати, -- що ти можеш мені купити, крім недолугого андроїда? Тобі навіть не цікаво, що я роблю і чим займаюсь. Ти парися тільки про свою довбану школу!
-- Дитина у дванадцять років повинна ходити до школи та допомагати батькам! -- з твердістю у голосі зазначила Надія.
-- Я... нікому... нічого... не винна! -- в який раз викрикнула Ксенія і зачинилась у своїй кімнаті.
Через декілька днів Надія вирішила зробити ремонт на кухні і скористатися для цього карткою, яку залишив чоловік.
-- На вашому рахунку вісімдесят копійок, -- зазначила касирша у відділенні банку, повертаючи картку зніяковілій Надії...
До дому жінка йшла, наче робот, думки в голові вибухали бомбами, розриваючи скроні.
-- Де гроші? -- картка впала на клавіатуру і відскочила на край столу.
-- Витрачені за призначенням, -- відповіла Ксенія, не відриваючи погляду від монітора.
-- Яке призначення? На ці гроші можна було купити квартиру у центрі міста. Ти розумієш, що вкрала гроші? -- Надія важко впала на стілець і по її щоках поповзли доріжки сліз.
-- Це мої гроші! Мені їх тато лишив! -- зовсім по-дорослому зазначила Ксенія.
-- Як ти могла так зробити? -- слабким голосом простогнала мати, -- я, падаючи з ніг, працюю на двох роботах, щоб втримати нашу родину, а ти , не зрозуміло як, знімаєш з картки гроші і витрачаєш. .. на що?
-- Ні на що... вони лежать на моєму особистому рахунку.
-- Якому рахунку? Ти - неповнолітня. Ти не можеш ні знімати гроші, ні класти! Тим більше, що картка на моє ім'я, -- видно було, що мати вже геть нічого не розуміє.
-- Боже... яке село! -- засміялася дівчинка, -- мені, навіть, виходити нікуди не потрібно. Кілька кликів і гроші з одного рахунку перепливають на інший і все! Второпала?
Надія зрозуміла все! Її донька - хакер! Стало моторошно!
-- Я не дзволяю тобі користуватися комп'ютером! -- вона піднялася і висмиклула з рук доньки ноутбук.
-- Віддай, по-доброму, інакше пошкодуєш, -- очі в Ксеніі були дикі, рот викривило і Надія відчула серцем, що це буде останній день її життя, якщо вона не поверне комп'ютер дочці. В мозку проскакували блискавками запитання: коли вона втратила доньку? як все виправити? що робити?
-- Поклала ноут... мені потрібно закінчити замовлення! -- погляд дитини, чужої, лихої та небезпечної, спалював невидимим вогнем.
Надія мовчки поклала комп'ютер і тихо вийшла з кімнати...
Другого дня Надія сиділа вдома у Марка та Ірини, давніх друзів, ще з гуртожитку. Ірина була психолог-кримміналіст, а Марк - доцент на фізматі.
-- Нічого собі! -- тільки й змогла зазначити Ірина, після розповіді Надіі, -- я, навіть не знаю, що тобі порадити.
-- Ми думали, що ви виїхали за кордон, -- тихо промовив Марк, -- Дімка казав, що готує документи на від'їзд до Америки.
-- Яка Америка? Ми далі нашого міста не виїжджали.
-- Все якось дивно. Невже ти й насправді не цікавилася - чим займається чоловік, у що грає донька в інеті? -- запитала Ірина.
-- А ти знаєш в які ігри грає наш Кирило? -- посміхнувся Марк.
-- У цей, як його, Броувстарс, здається, -- зовсім інакшим голосом відповіла Ірина, -- мені моторошно, ми про своїх дітей геть зовсім нічого не знаємо.
Декілька годин вони обговорювали план подальших дій.
-- Так, Надю, завтра Іра домовиться з Григоруком про вашу зустріч і тоді будемо щось разом робити, або не заважати, -- промовив Марк, проводжаючи до дверей Надію...
Все закрутилося дуже швидко. Слідчий Григорук Олександр Петрович був дуже розумний чолов'яга. Дві години розмови змочалили Надію, вона, неначе, побувала у кунц-камері.
-- Все дуже серйозно, пані Надіє, Існує інтернет-група "Ксенофобія", вони під прикриттям гри проводять різні махінації з рахунками.
-- Як ви сказали, "Ксенофобія"? -- Надії стало погано, -- Це ж
гра, яку вигадали мій чоловік і донька декілька років тому...
Все, що можна було, у квартирі поставили на прослуховування. Надія, за порадою слідчого взагалі не розмовляла з Ксенією, щоб ніде не схибити.
Тяглися довгі, наповнені невідомістю, дні та ночі. Надія малювала в уяві різні історії, від яких ставало моторошно.
Вона прокинулась вночі від липкого почуття чийогось погляду. Відкрила очі і різко сіла. Біля ліжка стояла Ксенія, її обличчя частинами вихоплювалось місячним світлом.
-- Що сталося, Ксеню? -- спитала Надія, намагаючись стримати тремтіння голосу.
-- Ти що робиш, стара дурепо! Він мене попереджав, про твій щурячий ніс, але я не вірила. Хочеш зруйнувати наш всесвіт? -- голос Ксенії був якийсь дивний, очі шалено палали, -- я тобі не дозволю! Хто ти така, щоб вирішувати мою долю?!
-- Послухай, доню, все буде добре, -- Надія придушила в собі гнів та здивування.
-- В мене - так! А от, в тебе - не впевнена, -- Надія побачила в дитячій руці ніж і голосно заверещала, відкидаючи одіяло на голову донці. Поки Ксенія намагалася скинути з себе несподівану перепону, перелякана мати, як була напів-гола, вилетіла з квартири і боса стрімко побігла по сходах вниз, шукаючи порятунку.
-- Стій, гадюко, від мене не втечеш, -- почула Надія зверху і, невагаючись, выскочила на вулицю.
Наче в якомусь трилері, до будинку під'їхав чорний мікроавтобус, з нього почали вискакуватти люди в комуфляжі, зі зброєю. Хтось накинув пальто на плечі і підштовхнув до машини, з рятівним теплом...
За столом сиділа молода, повністю сива жінка. Її очі, наповнені сумом та сльозами дивилися на слідчого.
-- Ваш чоловік живий-здоровий і нікуди не від'їжджав. Він зібрав, завдяки цій грі, талановитих дітей і вчив хакерським навичкам. Дякуючи вашій допомозі, ми мали змогу затримати всіх. Нажаль, вашій донці потрібне буде лікування. Обіцяю допомогти...
Він ще щось говорив, дивлячись у зимнє вікно, але Надія його не чула. В душі та серці була пустеля, чорна прірва болю та відчаю.
Комп'ютерна чума не йде без здобичі, її чорна пащека засмоктує назавжди... "Ксенофобія" - це не кінець... це тільки початок...
Ольга Довжик-Остринская
Фото инет