По сон-траві...
По сон-траві, де полуниць чимало,
Любов нам килими свої зіткала;
Там навкруги – куди тільки не глянеш –
Подих плекає мрії, щоб не в’януть.
Цей храм відвічний.
Скрізь його принади,
Де солов’ї витьохкують рулади
(Аж дотики тамують вітрюгани),
А ми в обіймах ніжностей жаданих.
Хоч запевняють: «Є любов всесильна,
Звитяжна є, між полюсами вільна...»,
Буває одинока й безпорадна –
Її краса з душею Аріадни.
В світлі надій, здолав-таки міжгір’я,
Сягне, світи чаруючи, в сузір’я.
Її тендітність – неймовірна сила...
Коханням називаю свої крила.
Надія ДЕЛIМАРСЬКА
Источник:
Газета "Гомiн",