Поезія хоче тиші,
поезія хоче чути
як промінь останній сонця
торкається у сповитку
свіжонароджених тіней
прийдешньої дівчинки-ночі,
і золотом скрапує в очі
й ховається в глибину.
Поезія хоче світла,
поезія хоче вітром
зривати столітні брами
умовностей і образ,
торкаючись крилами неба,
в Адамові стукати ребра,
стираючи темні плями
на сонці найперших фраз.
Поезія хоче БУТИ,
начутися і відчути
стихію Купальської ночі
й похмілля брехливих зрад,
народжуватись у лоні,
і молотом бити в скроні,
й нервовим, до болю, зривом,
лягати стрімким курсивом.
21.10.2021