Величезна верба похилилася,
Гілками в воду занурилася.
При дорозі у дзеркальному ставку,
Наче дівчина, сидить на бережку.
Верби – це віковічні всьому свідки,
Все про всіх знають: хто і звідки.
Спостерігають все навкруги і бачать
Тож, схиляючись, ніби гірко плачуть.
Листя темно – зелене шумить,
Наче хоче щось цікаве сповістить.
Вітер по вербі листя тріпоче,
Та гілля у прозорій воді моче.
Гілку верби треба освятити,
В храмі всі негоди залишити,
Свячена верба боронить від біди:
Голівоньку помий – не буде ломоти.
Корова, щоб слухняною була,
Вербою мати у череду гнала.
У Вербну неділю до Храму ідіть,
Та вербу обов’язково освятіть!