В усі кольори райдуги...
Витримала!.. От зістрижу, накінець, ці безсоромно руді кінчики, і прощавай фарбування!.. Невідомо ким придумане безглузде маскування сивини, – цього благородного срібла років!.. З дитинства проводжала поглядом кожну сиву людину, мріючи, коли з моїм волоссям станеться таке диво.
– Ну, виглядатимеш на 10 років старшою, – сказала моя перукарка.
Велике діло! Коли мені виповнилося півстоліття (ну, звучить же ж!)), то на питання, скільки мені років, відповідала: шостий десяток... (навмисне зупиняючись на слові "розміняла")). Всі це сприймали як круглих шістдесять, охали-ахали, засипали компліментами, не обходилося і без заздрощів... Це мене веселило. І було абсолютно байдуже... Та хоч би думали, що й цілих сто! Що за біда з того?..
А його... я, просто, хотіла покарати... А навіщо було запевняти, що до бестями закоханий, що йому не важливо, якого я віку?.. Йому, на купу років молодшому!.. Я прийшла тоді... я повинна була це зробити... сипала злими насмішками, заливалася сміхом... хотіла побачити розчарування в його очах... хотіла... щоб все повернулося на свої місця... А він... цілував кінчики моїх пальців...
Наступного дня я викреслювала, блокувала всюди його ім'я – в записниках, телефонах, мережах, в пам'яті!.. В пам'яті.....
Від роздумів відволікла жінка, що йшла мені назустріч, – легка хода, струнка статура і... неймовірно яскравий фіолетовий колір волосся!.. Шовкова шаль в тон цього кольору розвівалася широкими крилами... Не пам'ятаю вже, в чому вона була одягнена, – в пам'яті спливають тільки якісь світлі тони. Жінка швидко порівнялася зі мною, і я мимоволі сконцентрувала увагу на її обличчі... Жодного сумніву, вона набагато старша за мене!.. При інших обставинах, при інших роздумах, я б ніколи не дозволила собі цього, і думаю, нікому, хто проводжав її поглядом, не прийшло б в голову замислюватися над її роками, – ця яскрава жінка була поза віком, і єдине, на що вона заслуговувала – це на захоплення нею...
Захотілося іти ще якийсь час, – світ за очі! – але рука вже відкривала двері перукарні... Вмощуюся у зручне крісло...
– Тільки стрижка? – питає перукарка, пам'ятаючи мої наміри.
– Ні, фарбуємось, – несподівано, насамперед, для самої себе, кажу і усміхаюся дзеркалу.
– О! – з професійною радістю вигукує перукарка. – І в який колір?..
Не задумуючись, відповідаю: "В усі кольори райдуги..."
Вересень 2021.