І знову про ХАРУКІ МУРАКАМІ...
Після мого першого знайомства з творчістю цього автора – романами "Норвезький ліс" і "На південь від кордону, на захід від сонця", я прочитала ще кілька його книг, серед яких "Трилогія Щура" (всупереч визначенню "трилогія", складається з чотирьох романів) , "Кафка на пляжі" (двотомник), "1Q84" (роман у трьох томах, що швидко став сенсацією, а переклад української мовою, який виконав Іван Дзюб, став першим перекладом роману у світі), "Післяморок" та кілька збірок оповідань.
Позбавлю вже вас "задоволення" від кілометрових рецензій )), як на перші романи, хочу поділитися тільки деякими узагальненнями, що осіли в душі і пам'яті як визначальні для творчості Муракамі (але це для мене, а для вас вони можуть бути іншими, і я б залюбки з ними ознайомилася!)
Насамперед, хотілося б сказати про містичні моменти, бо вони присутні, практично, у кожному з цих романів. Ламати голову над визначенням жанру творів не збираюся, бо на які тільки мудрагельні речі не натикалася: окультний детектив, психоделічний трилер, антиутопія... Більш схильна причислити їх до фентезі, але річ не в цьому, бо до особливих прихильників фантастики в її широкому розумінні себе не причисляю... Чому? Як правило, автори подають свої "фантазії" як завідомо відомий факт, що вони не мають нічого спільного з реальністю: насолоджуйтеся, мовляв, як ми круто все придумали!.. Ну, можна, звичайно)). В Муракамі це по-іншому: його містичні вигадки наче основані на наших припущеннях того, що ми, в силу своєї "недосконалості" (як наприклад, відсутності особливих механізмів сприйняття, скажімо, екстрасенсорних)) не можемо багато чого усвідомити, але підозрюємо, що не все так просто довкола, як ми це осягаємо нашими п'ятьма органами чуття. Попри страх, що нас охоплює, ми намагаємось відшукати пояснення і вони іноді досить далекі від очевидного. Нічого нового! Казки, міфи, легенди виникали саме так, але ж ми не плутаємо їх з реальністю. В Муракамі грані між реальними та містичними подіями дуже ефемерні, а часом і просто стираються, причому, непомітно для читача. Неймовірно цікаво подається автором тема паралельних світів: це ті паралелі, які, всупереч законам, не просто сходяться, а тісно переплітаються.
Чи можете ви бути впевнені, що людина поруч з вами бачить тільки те, що й ви? Наприклад, ви бачите один місяць на небі, а хтось чітко бачить два... Чи варто вважати щось химерою тільки тому, що ви це не бачите, не чуєте, чи не відчуваєте? Коли все довкола поглинає темрява і з'являється відчуття чиєїсь присутності, чуються різні звуки (скрип, шелест, сопіння), – це породження страху чи свідчення життя мешканців мороку? Що приховує лісова гущавина, і куди може завести вузенька стежина, якщо вчасно не повернутися назад? Портали у інші світи це щось надзвичайне, чи ними, наприклад, можуть бути просто аварійні сходи на площадці для автомобілів вздовж автостради? Чому деякі люди видаються нам дивними, – це вродженість, чи втручання істот з паралельних світів, яким під силу заволодіти людським розумом, бажаннями чи наділити людину певними екстраординарними можливостями?..
Містичні події, як і реальні, подаються автором послідовно, аргументовано, не залишаючи місця для недовіри, сумнівів чи іронії, бо основна їх задача – розкрити характер героя в тій чи іншій ситуації, в чому не обійтися без цілковитої відвертості автора. Були моменти, з якими я не могла змиритися (як, наприклад, суть прокляття з "Кафки на пляжі", що явно сягає міфології, однак...), але й тоді не відчувала жодного лукавства з боку автора.
Іноді питання, що турбують героїв Муракамі, дуже несподівані і, на перший погляд, згідно прийнятим законам моралі, мають однозначну відповідь, але в житті нічого однозначного не існує в принципі. На запитання друга, чи справді він міг би забути, що той скоїв вбивство, герой відповідає: "Гадаю, зміг би". І така відповідь, як не дивно, не викликає обурення, хоча, вбивство було скоєне не в ім'я чогось такого, що могло певною мірою виправдати, швидше, навпаки! Просто, автор глибоко розкриває складність людської натури, демонструє, що наші уявлення про чиєсь життя часто-густо хибні, а про внутрішні протиріччя когось, навіть якщо його життя достатньою мірою публічне, ми і не здогадуємося...
Однією з причин неочікуваних вчинків героїв Муракамі є їх самотність. Кому не доводилося хоч раз в житті вислуховувати чиїсь скарги на свою самотність? Думаю, що на думку Муракамі, самотність в такому випадку не вважалася б справжньою, бо як є кому поскаржитися, то що це за самотність? Самотність героїв Муракамі набагато трагічніше явище, – вона, зазвичай, починається уже в глибокому дитячому віці, коли між батьками і дітьми зароджується відчуженість, що згодом зводить родинні почуття і стосунки нанівець. Як правило, в підлітковому віці герої вирішують покинути батьківський дім і починають жити самостійним життям. Не кожному щастить знайти людину, якій можна було б цілковито довіритися, відкритися, а інші, просто, не потрібні. Тому самотність героїв Муракамі – це, як правило, самотність в чотирьох стінах...
... Читати Муракамі, незважаючи на деякі моменти, що суперечать, скажімо, певним нюансам твоїх поглядів на життя, а відповідно, характерам і вчинкам героїв, цікаво, що є найпершим критерієм таланту і майстерності автора. Ще кілька його творів не прочитано. Тішуся...))
http://stihi.ru/2020/05/20/436 // про "Норвезький ліс"
http://stihi.ru/2020/07/26/7687 // про роман "На південь від кордону, на захід від сонця"