В осінньому парку вирують надії,
Кохання і тиша, співає гілля
Від вітру. В повітрі нездійсненні мрії,
І смутком таємним укрита земля.
Лише аромат від зів'ялого листя
Навіює спогади і почуття,
Калина стоїть у червонім намисті.
Милуюсь. І знаю: нема вороття
Туди, де охоплені сивим туманом,
Кохали без тями, зігріті теплом сердець. Але в кожного власна є драма
І хочеться вірити, що не кінець
Епохи романтики, сонця, натхнення,
Бо серце ще прагне співати пісні,
І мріє, що зміниться вмить повсякдення,
Від думки цієї так добре мені!