Розкриллям золотавим схід ясніє,
Вінчає землю з дниною новою.
Огорнуті в осінню ностальгію,
Стоять дерева в чорнім однострої...
У цьому плині часу невмолимім
Народжується мить і помирає -
Допоки круговерть життя, без стриму,
Не згасне сонцем десь за небокраєм...
А схід палає, пристрасно, мрійливо -
І знову збурять кров бажання й мрії,
І знАйдеться те вічне, незрадливе,
Від чого серце сонячно яріє!