Гортаю тихо давні сторінки,
Свого життя переглядаю книгу,
А по щоках теплесенькі струмки,
І спогади мов проліски з під снігу.
Он теплий дощик миє спориші,
Ось, ластів"ята вивчились літати,
Кохання перший трепіт у душі,
Так хочеться і плакати й співати.
А дні ідуть, складаються в роки,
Проходять весни, проминають люди,
Мережить щастя золотом рядки,
Сіреньким пишуться сумні етюди.
Час білить скроні й замітає слід,
І мчить шаленно в забутті п"янкому,
Згортаючи в сувій десятки літ,
Готує,чистий лист життю новому.