Под сенью винограда, где снов витают грёзы,
Пылают ароматы медового похмелья,
Со старых кипарисов зефир стрясает слёзы,
И орошает ими соцветий ожерелья.
На склоны гор ложилось муслина одеянье,
А сумерки разлили летучий флёр покоя,
Где медленные волны дарЯт очарованье,
Навеянное томной нездешнею тоскою.
Ты спишь, моя родная ? Проснись: печали ночи,
И шёпот волн и розы-всё кличет, напевает,
Проснись, рассветной птахой, раскрой скорее очи,
Ты слышишь, у порога, моя любовь рыдает.
И ты пойдёшь навстречу весеннею мечтою,
Как утреннее зарево, вставая надо мною.
*
В обіймах винограду заснули білі бози
І дишуть медовою аромою похмілля,
З дрімучих кипарисів зефір стрясає сльози
І зрошує дрімучі килими трав і зілля.
На склони гір поклались мусліни й оксамити,
А сумерки розлили солодкий чар спокою,
Розмріянії хвилі шепочуть дивні міти,
Навіяні німою таємною тоскою.
Ти спиш, моя кохана? Проснись: задума ночі,
І шепти хвиль, і цвіти — усе тобі співає.
Проснися, біла пташко! Розкрий солодкі очі
І слухай: край порога моя любов ридає.
Приходиш до мене, як мрія весняна,
Як срібнопромінна досвітня заграва.