Та й не було з ким воювати справді.
Усі жахи були лише мара.
Чого на визволителя чекати,
як не наважишся рушницю ти підняти на ворогів?
Коли ти чорно-біло світ ділив,
в якому все давно уже сіреньке,
сміявся світ із тебе та крутив
тобі вказівним пальцем біля скроні.
А ти ридав, тягнув до сірих них долоні,
і про любов безгрішную молив.