Грудневий ранок

Людмила Лашкул 2
Ранкове світло тихо й непомітно,
пробивши товщу  темних сірих  хмар,
нічни жахи сновид  десь приховало
кімнатним павутінням по кутках .

Напевне  знаю я, що  там у вишині,
десь там,  у тім безкраїм  небі,
над ковдрою набитих снігом хмар,
вже світить  зимне сонце...

Але чомусь небесний режисер
не в гуморі напевне засина,
сценарій мій про сонячний танок
закинув десь подалі на долівку...

Тому зимові хмари вклались спати
вночі над нашім містом,
та трохи у ві сні поворухнувсь,
прикрасили його пухким сніжком...

Як добре, що мені не треба
виходити кудись отак, зрання.
Милуюсь вітами дерев у монохромі,
крізь скло вікна, закутавшись у плед...

Тепла в кімнаті геть не вистачає,
тому сніданок мій  нехай підожде,
бо гарно так, та всеж чогось так сумно...
І ще чомусь так щемно на душі...

Грудневий ранок...
Я тебе люблю...