Сиджу в кабінеті та думку гадаю,
Як стати Людиною в нашому краї.
У нас кожний другий Людиною став:
Коли щось поцупив, стягнув або вкрав.
А вкрасти не можеш - живи у розпуці.
Так само буває і в нашій науці.
Або ти цнотливий і чесності брат,
Або не вважаєш за зло плагіат.
А красти навчаєшся ти ще у школі.
Списав у товариша щось мимоволі,
Зробив це безкарно ти тут або там
А то і навмисно поцупив щось сам.
А там курсову вже збираєш у виші.
Фрагмент до фрагменту з джерел інших зичиш,
Та зичиш без позначки авторських прав,
Щоб думали всі, що ти сам працював.
І навичка ця трансформується в звичку,
При цьому для тебе це просто дрібничка.
Бо все ж таки ти ті роботи читав,
Інакше же звідки фрагменти ці вкрав.
А далі простіше, ніж це було в виші,
Роботу чиновнику фірма напише.
Керуєш собі, не вживаючи рук,
А, бачиш, вже доктор якихось наук.
Та мабуть навчить же колись Україна
Не красти ніколи чи дочку, чи сина...
Колись, певно, прийде цей зоряний час,
Щоб правдою тільки жив кожний із нас.