***

Наталка Змиивна
Очі гаряче палають.
Руки безсило упали.
„Чом ти такий безталанний?” –
Дівчина тихо спитала.

Вона тебе знов покине –
Надто ти цього боїшся.
Розпач болючий, невпинний
В серці твоїм причаївся…

Чому тебе ця недоля
Знову укотре спіткала?
Чому у замкненім колі
Твоя душа заблукала?

„Лихо моє неминуче,
Злото-ординська навало,
Мій талан – терен колючий.
Невже ти досі не знала?”

21.10.02