Юрий Дараган.
(1894-1926)
Там, где скала глядится в бездну,
Где, как поэма, мир цветист,
Где над селением уездным-
Небесно-синий оксамит.
И только речка бьётся где-то,
И только дикий зов с вершин,
То громко кличет с минарета
Седой и старый муэдзин.
И зори медленно сгорают,
И гаснет розовый покров,
И словно в полынье растают,
Жемчужины молдавских снов.
*
"Де зазирають в прірву скелі..."
Де зазирають в прірву скелі,
Де, як поема, барвний світ,
Над сном маленької оселі –
Мов стрічка, синій оксамит.
І тільки гук прудкої річки
Та дикий спів із верховини -
То з мінарету тужно кличе
Старий і сивий муедзин.
Незнало десь згорає сонце,
Прозорий день вже спопелів...
Зникають, ніби в ополонці,
Намиста молдовських снів.