1)
Тіні штовхАлись у холі тіснОму,
градус напруги досяг свого піку,
разом зібралися радість і втома,
юність і мудрість похилого віку.
Кожен висловлював істини власні,
впевнений в їхню довершенність вищу...
Дикі, залежні від Господа, блазні,-
всіх їх чекають надій попелИща.
Сумно від люті, що війни плекає,
свіжих могильних хрестів незлічЕнно.
Сумно від крові, що в землю стікає,-
грузи двохсоті - подія буденна.
2)
Може, ми - Маріо й в тому вся справа?
Що нас руйнує, Творцеві цікаво?
Може, ми - Тіні Господніх думОк,
кОтрі живуть їм відведений срок?
Хай ми і Маріо, хай навіть Тіні,
літні видіння чи шорох осінній,
юність весняна чи мудрість зими,
та емоційно пов'язані ми.
З болем народженні, з болем вмираєм,
переживання збирають нас в зграї.
Боремось, вірим, кохаємо, врешт,
знаючи, Боже,- усіх прибереш...
3)
Великі і малі - для Бога значимі,
Веселі й злі - потрібні ті і ті,-
у титри П'єси вписані, призначені
зіграти роль у власному житті.
А ми упевнені, що знаєм правила,
зухвало слідуєм своїй писІ...
А доля з кожним гралась і лукавила
бо розуміла - помремо усі.
Та попри все те, ми думкАми Божими
ввійдем в Акаші, щоби вічно жить.
Хай в холі Тіні злякано-стривожені,
їх заспокоїть Правий Бог за мить.