ОБЛИЧЧЯ СУЧСНИХ ГЕРОЇВ
Вона вмовляла: «Всі вперед!»,
І серце рвалося з тенет,
Чекало зміни довгождані.
Вона хвалила: «Молодці!»
Коли дивилась як бійці
Стріляють в «Беркут» на Майдані.
М’язисті статні юнаки,
Сини, герої, козаки,
Завзяті, вправні, витривалі.
В них чорна маска на лиці,
Та знак фашиста на руці,
Нахабні, грубі та зухвалі.
Вона кричала: «Браво! Біс!»,
А попіл з неба падав вниз,
Чорніли хмари в піднебессі.
Закриті двері на замок,
В вогні будинок профспілок,
Незгідних стратили в Одесі.
М’язисті статні юнаки,
Сини, герої, козаки,
Завзяті, вправні, витривалі.
В них чорна маска на лиці,
Та знак фашиста на руці,
Нахабні, грубі та зухвалі.
Вона молилася не раз,
За тих хто їхав на Донбас,
За тих хто прагнув убивати.
Ревіли «Гради» знов і знов,
Не раз текла невинна кров,
Бандеру славили солдати.
М’язисті статні юнаки,
Сини, герої, козаки,
Завзяті, вправні, витривалі.
В них чорна маска на лиці,
Та знак фашиста на руці,
Нахабні, грубі та зухвалі.
Вона благала: «Не вмирай!»,
І відчай лився через край,
Та серце краялось надвоє.
Лежав у комі її син,
Він темним парком йшов один,
А там його зустріли троє.
М’язисті статні юнаки,
Сини, герої, козаки,
Завзяті, вправні, витривалі.
В них чорна маска на лиці,
Та знак фашиста на руці,
Нахабні, грубі та зухвалі…
СОЛОМІЯ ГАЛИЦЬКА
(січень 2022)
З того часу, як в Україні відбувся військовий переворот, пройшло чимало років, але я й досі не можу зрозуміти чому мої земляки, нібито дорослі люди з вищими освітами, спостерігаючи за тим як озброєні головорізи з фашистською свастикою на рукаві, прилюдно вбивали людей, замість того щоб насторожитися — тішились, як малі діти. Адже вони мали б розуміти, що ці недолюди несуть велику загрозу для суспільства, бо відчувши смак людської крові та повну вседозволеність, вони вже ніколи не встануть за станок, а чинитимуть розбій й надалі.
Ні для кого не секрет, чим ця мерзота займається на Донбасі, але на це багато хто воліє закривати очі, а дарма. Ці «псевдогерої» повертаються на батьківщину та продовжують бешкетувати, ґвалтувати, грабувати та вбивати далі, але тільки вже на своїй землі.
На теперішній час криміногенна ситуація в Україні значно погіршилась, рівень злочинності зріс в кілька разів. Вже доходить до того, що сп’янілі вояки-батьки, пригадуючи свої «подвиги» на Донбасі, ґвалтують своїх маленьких діточок. І як же мені огидно бачити, як мої земляки лицемірно вилуплюють очі та дивуються, мов, як таке взагалі могло трапитись? А все дуже просто: розбещена фашистська наволоч займається своїми звичними справами, та не більше. Але, як кажуть, риба гниє з голови й кожен народ має таку владу, на яку він заслуговує…