Не думайте, что победили
вот те, что в безумье своем
мордуют жидов в Украине.
Увидим, когда поживем.
Но я наперед отвечаю,
как в нашем письме то стоит:
хвалиться им рано победой,
ведь жив еще царь наш Давид!
Жидов теперь тысячи, верно,
пошли-разбрелись по Земле,
идут, разыскать чтоб Давида
у моря в дворе на скале.
По Божьей живёт он там воле,
и племя свое защитит,
о нынешних спросит обидах
и страшно за них отомстит.
Однажды из замка над морем
жидов выходил он спасать,
когда в этот раз все узнает,
появится, верно, опять
Но трудно найти его, трудно,
не сразу отыщется он.
Есть страшно кипучее море,
зовется же Самбатион
Один только раз это море
за краем далекой земли,
Давида зовя на подмогу,
посланцы-жиды перешли.
Историю знаете эту?
Раз царь был безбожный готов
в его государстве живущих
убить-перерезать жидов.
Жиды те послали равина
к царю, и равин говорит:
- Не трогай нас, царь, ведь доныне
жив царь наш - могучий Давид.
Но царь потешался безбожный:
- Ну ты насмешил целый свет.
С тех пор, как истлел он в могиле,
прошла ровно тысяча лет.
А, впрочем, ловлю вас на слове:
зовите, пускай посетит
от этого дня через сорок
мой пир тот хваленый Давид
Но, если ко мне не прибудет
Давид ваш в назначенный день,
то всех вас, жидов, в моем царстве
без жалости вырежу впень
Так эта продолжилась повесть:
с великим трудом прибрели
жиды к побережью морскому
на край незнакомой земли.
А море ревет и клокочет,
и пена до неба летит.
А за морем в замке высоком
живет-поживает Давид
Упали жиды те на берег,
на край той далёкой земли,
три дня и три ночи молились
и слезы рекою текли.
И слезы их сделались льдиной,
та льдина легла на волну,
и бурные воды за море
на льдине несут жидовню.
И дней прошло тридцать и девять,
обратно послов нет как нет,
жиды уж расстались с надеждой,
растаял, простыл ее след
А царь тот лихой, собирает
он с целого света царей
и шумно звучат разговоры
на царском высоком дворе.
А поодаль в тюрьмах, в застенках,
жидов сторожат палачи,
гуляют вдоль тюрем гурьбою
и точат ножи и мечи.
Вот пир средь двора начинают,
и музыка гулко гремит,
и плачут жиды и рыдают:
- Не едет наш царь, наш Давид.
Пол пира прошло и вполпьяна
напились на пире цари.
И ждут палачи - наточили
ножи они и топоры
Пир кончен, и царь уже пьяный,
жидов перерезать велит.
Вдруг слышат - гремит, приближаясь...
- Ах, едет наш царь, наш Давид!
И в чёрной закрытой карете,
коней вороных в ней шесть пар,
без слуг и без кучера едет
жидов заповеданый царь.
И встала, открылась карета
и дед из неё, весь седой,
согнувшийся вдвое, дрожащей
на землю ступает ногой.
Ступает дрожащей ногою
на землю согбенный тот дед.
И, чудо, земля проседает,
как будто бы холст на воде.
Всё ниже и глубже спускаясь
весь двор, город весь, вся страна
уходят, волною шатаясь,
куда-то до самого дна.
Цари испугались и просят
Давида: - Вернись, не вставай
другою ногою на землю -
погибнем и мы, и весь край.
Старик усмехнулся: я принял,
о царь, приглашенье твое.
Не хочешь, уеду, но только
не трогай ты племя моё.
Ну что, царь, теперь тебе ясно,
не в силах свой крвй ты спасти,
и власти твоей всей не хватит
чтоб племя мое извести.
Хоть я не допущен до пира,
но скоро придёт такой час,
когда моё племя воссядет
на царский на пир среди вас
Вот так говорят наши книги,
те книги из истинных слов:
живет царь Давид наш и видит
обиды и беды жидов.
Несчастно село то и город,
где плачет униженный жид -
и горе земле той, коль встанет
двумя в ней ногами Давид.
1883
Примечание И.Франко:
После известных еврейских погромов на Украине в 1881 г. наших евреев, особенно на Подгорье (Прикарпатье - А.П.), охватило сильное беспокойство. Носились диковинные слухи, тревожные новости, зловещие пророчества. Еврейские народные певцы даже сложили песни про те события, то юмористически высмеивая еврейские тревоги, то наследуя тон старых псалмов и прося Иегову о помощи. Мне довелось слышать несколько таких песен и рассказов. Особеннно поразили меня приноровленные к современности уже известные мне сказки про кипучее море Самбатион и песня(жаль, я не смог ее записать) на еврейском жаргоне, с повторением в каждой строфе апострофы (обращения - А.П.) к перьям разорванных еврейских перин. Вот это и были сюжеты к двум первым "Еврейским мелодиям".
С украинского перевел А.Пустогаров
Самбатіон
Гадаєте, вже й побідили
Отті, що в безумнім гніві
Мордують жидів на Вкраіні?
Побачим, сли будем живі!
А я напере;д вам те кажу,
Як в наших се письмах стоіть:
Завчасно з побіди хвалять ся,
Жиє бо ще цар наш Давид!
Ви чули, жидів много тисяч
Іде на всі кінці землі!
Вони йдуть шукати Давида
Край моря в дворі на скалі.
Там з божоі волі жиє він,
Щоб племя своє боронить:
Він вчує про нинішні кривди,
І страшно ті кривди пімстить.
Вже раз з свого замку край моря
Зступав він жидів ратувать;
Коли ще й тепер єго впросять,
Він певно явить ся опять.
Та трудно се, дуже се трудно!
У краю далекому десь
Є море страшенне, кіпуче,
Самбатіон море те звесь.
Лиш раз один доси те море
В далекій, незнаній земли,
Шукаючи в поміч Давида,
Побожні жиди перейшли.
Ви знаєте дивну ту повість?
Раз цар був безбожний, хотів
У свойому царстві живучих
Усіх повбивати жидів.
І вислали своіх рабінів
Жиди до царя і рекли:
„Не ти;кай нас, царю! Жиє ще
І наш цар Давид на земли“.
А цар розсміяв ся безбожний:
„Ідіть се дурному скажіть!
Умер і зотлів цар Давид ваш,
Як раз тому тисяча літ.
„А впрочім беру вас за слово:
Ідіть, і нехай ся явить
До мене на учту велику
За сорок день цар ваш Давид.
„А як не явить ся до мене
Давид на означений день,
То всіх вас жидів в моім царстві
Без милости виріжу в пень“.
І далі говорить та повість,
Як з трудом великим зайшли
Жиди над кіпучеє море
В далекій, незнаній земли.
А море реве і клекоче
І парою в небо бухтить,
За морем тим в замку високім
Невмерший жиє цар Давид.
І впали жиди ті на землю,
Молились три ночи й три дни,
Стогнали і плакали тяжко,
Аж поки слізми підплили.
А сльози йіх в море влили ся
І в кригу стялись ледову,
А хвилі кипучі на кризі
На той бік несуть жидову…
Минуло днів тридцять і девять,
Послів як нема, так нема,
Жидам вже погасла надія,
Лишилась трівога німа.
На славную учту зібрались
З цілого пів світа царі,
І шумно, і говірно й гучно
У царськім високім дворі.
А оддалік в тюрмах і мурах
Пильнують жидів сторожі,
Кати похожають гуртами
І острять мечі та ножі.
Ось учта в дворі почала ся.
Як гучно музика гримить!…
А плачуть жиди і ридають:
Не йіде наш цар, наш Давид!
Пів учти скінчилось, пів пяні напились
Вельможніі гості в дворі;
Кати похожають, в руках йіх іграють
Блискучі ножі й топорі.
Вже учта скінчилась, цар пяний
Жидів мордувати велить, —
Втім чути: гримить, наближаєсь…
Ах, йіде наш цар, наш Давид!
У чорній, замкнутій кариті,
І коней вороних шість пар,
Без слуг, без погоничів йіде
Жидів невмираючий цар.
Стає, відчиняєсь карита,
Дід з неі, зігнутий до-в-пів
І сивий як голуб, тремтячов
Ногою ступає долів.
Ступає тремтячов ногою,
От-от дотикає землі,
Та диво, земля подає ся,
Немов полотно на воді!
Все низше, все глибше!… Вже двір весь,
І місто, і царство ціле
Хитаєсь, хвилює, і звільна
Все низше, все глибше тоне.
Злякались царі і благають
Давида: „Вертай не ступай
Ще другов ногою на землю.
Бо згинемо ми і весь край!“
Дідусь усміхнув ся і каже:
„На учту просив ти мене!
Не хочеш — вертаю, та слухайже царю,
Не тикай ти племя моє!
„Ти-ж бачиш, весь двір і весь край твій
Не в силі мене удержать;
То-ж знай, уся власть твоя — ніщо,
Щоб племя моє звоювать!
„А що не приняв ти до учти
Мене, то прийде такий час,
Коли моє племя засяде
До царськоі учти між вас!“
Оттак наші книги говорять,
І правду говорять святу;
Жиє цар Давид наш і бачить
Усі наші кривди й біду.
Нещасне село те і місто,
Де в муках, в пониженю жид —
І горе земли тій, як стане на нейі
Обома ногами Давид!
1883.
Примітки
Після відомих жидівських погромів на Вкраїні в р. 1881 панувало між нашими жидами, особливо на Підгір’ю, велике занепокоєння. едующие Носились дивовижні слухи, тривожні оповісті, зловіщі пророкування. Жидівські народні співаки склали навіть пісні про ті факти, то гумористично висміваючи жидівську тривогу, то наслідуючи тон давніх псалмів і благаючи Єгову о поміч. Мені лучилося чути кілька таких пісень і оповідань. Особливо вразили мене сучасне приноровлення відомої мені вже давніше казки про кипуче море Самбатіон і пісня (жаль, що я не міг її записати), зложена в жидівськім жаргоні, з повторюваною в кожній строфі апострофою до пір’я з розбитих жидівських перин. Оце й були сюжети двох перших «Жидівських мелодій» (І. Франко).