Голубонько біла, голубонько пташко!
Чому не літаєш, невже в небі тяжко?
Чому пташенятам відкривши дорогу,
сама не злітаєш з рідного порогу?
Чому, коли вся голубиная зграя
у небі, на волі як хоче літає,
тебе однієї там не вистачає?
Твій погляд у небо дітей проводжає...
"Колись я у небі високім шіряла,
своїх пташеняток літати навчала,
Зненацька круків чорних зграя напала,
ні за що, ні про що клювати почала..."
А я, як могла, діточок захищала,
ту чорню зграю крильми відганяла...
Та поки всі діти в гніздечко злітали
мене злії круки усю поклювали...
Не зможу ніколи я в небо злітати...
Повітря під крила собі підгортати.
З гнізда й до землі - ніде правди подіти.
Та онде літають усі мої діти..."
Голубонько біла, голубко хоробра
матуся дбайлива, до кожного добра!
Щасливі ті діти, де мати такая,
що небо для діток як килим згортає...