***
Мій прадід збудував хатину,
Він майстром був по справі цій.
Думками в спогади я лину:
Багато в ній здійснилось мрій?..
По новій моді із цеглинок,
Вже батько мій і сивий дід,
Спорудили новий будинок,
Старий валити – кажуть – слід.
Зняли ми стріху почорнілу,
За платви й крокви узялись,
Щвидких надали темпів ділу,
Аж пил стовпом летів у вись.
Тремтить від спеки синій простір,
Струмить із мене сьомий піт,
Тріщать, скриплять у діда кості,
А хата, мов гора стоїть.
Глумились з нас дубові слупи,
Здіймали платви хитрий сміх...
І ми, нарвавши добре пупа,
Мов очманілі впали з ніг.
Коли набрались знову сили,
З натхненням кинулись у бій,
Коріння вперто ми трощили
Дубовій міці віковій.
Фортецю врешті ми здолали,
Зігнувся дід, охляв і я,
І м’язи наші так стогнали,
Мов під вулканами земля...
Та сльози в діда заблищали...
Що в них? Надія юних літ?
Чи осінь з хмурими дощами?
А може стежка в другий світ?..
*******
фото з моеї мобілки: наша хата в селі...))