Стихи Лины Костенко - лучший самоучитель языка.
На цямру монастирської кринички На бортик монастырского колодца *
схилила осінь грона горобин. склонилась осень гроздьями рябин.
Сюди колись приходили чорнички, Сюда тропа монашеская вьется,
блакитну воду брали із глибин. святую воду брали из глубин.
Мені приснились їхні силуети. И мне приснились эти силуэты
Сама печаль, і профиіль – як зима. Сама печаль и профили в снегах.
Чудний народ – художники й поети, Чудной народ – художники, поэты,
усе їм сниться те, чого нема. то, чего нет, им видится во снах.
Усе їм сниться й те, чого не буде. Им снится даже то, чего не будет.
І кожен з них і мудрий, і дитя. В любом из них и старец и дитя.
По срібній лінгві тої амплітуди И в этой серебристой амплитуде
Проходять дивні видива буття. Проходят дивные виденья бытия.
І цілий світ, і ось така дрібничка – И целый мир, и каждая песчинка,
димок туману в пригорщах долин, дымок тумана в пригоршнях долин,
і кухлик той, і та в яру криничка, и тот кувшин (и кружка та), к колодцу
та тропинка
і обважнілі грона горобин. И гроздья погрузневшие рябин.
* - над срубом монастырского колодца