***

  Ирина Небеленчук
Той неспокій дощу, те шаленство грози,
Ті пелюстки тремтливі байдужих розлучень
Заблищать сивиною у краплях роси,
Заятряться штрихами зболілих напучень,

Що життя - то дорога з миттєвостей лиш -
Пролетить павутинням сріблястим над дахом.
І коли молодий, то ти прагнеш увиш
Долетіти невпинно нестриманим птахом.

Часом варто своїм повсякчас дорожить,
Не повернеш його у бурхливому вирі.
Берегти подаровану Господом мить,
Жити в радості, щасті, любові і вірі.

Не шукати легких безтурботних доріг,
Не тривожить минуле, а дбати про "завтра",
Щоб душа не боліла: "А я ж не зберіг
Лиш для мене Всевишнім запалену ватру".

Та у юності ми не питаєм порад.
І не зчувся, як сльози свої чоловічі
Вже зронив на змарнілу долоню твій сад,
Що стоїть на порозі відходу у вічність.
***
Беспокойство дождя и безумство грозы,
Лепесточки дрожащие  разных разводов
Заблестят сединою на каплях росы,
Засверкают штрихами отболевших отходов.

Наша жизнь - то дорога мгновений, что лишь
Пролетит паутиной серебристой над крышей.
И когда молодой, ты стремишься лишь в высь
Долететь непременно несдержанной птицей.

Время - им всегда надо нам дорожить,
Не вернёшь ты его в круговерти событий.
Береги данное Богом нам счастье - жить,
Жить в Радости, Счастье, Любви и Вере.

Не искать беззаботных и лёгких дорог,
Не тревожить прошедшее, думать про "Завтра",
Чтоб душа не болела: "А я не сберёг
Для меня лишь Всевышним зажжённую лампу".

Но у юности мы советов не просим.
Не видим, как слёзы мужские свои
Уронил на сухие ладони твой сад,
Что стоит на пороге отхода в Лету.