(Бр. Залеському)
Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Оттам-то весело жилось:
Братались з вольними Ляхами,
Пишались вольними степами ;
В садах кохали ся, цьвiли
Неначе лїлїї, дiвчата;
Пишала ся синами мати,
Синами вольними. Росли,
Росли I веселили
Старiї скорбнiї лїта.
Аж поки iменем Христа
Прийшли ксьондзи i запалили
Широке море слїз I крови,
А сирiт іменем Христовим,
Замсордували, розпили.
Поникли голови козачi,
Неначе стоптана трава;
Украйна плаче,, стогне-плаче,
За головою голова
До долу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: Te Deum! Allelujah!
Оттак-то, Ляше, друже, брате,
Неситiї ксьондзи, магнати
Нас порiзнили, розвели.
А ми б i досi так жили!
Подай же руку козаковi,
I серце чистеє подай!
I знову iменем Христовим
Воз’обновим наш тихий рай !
1849