ЖИТТЯ
Життя, буває, усміхнеться
Якось насмішливо, мов в грі.
Оскалом ніби. Й засміється
Огидним реготом в порі.
Глузливо ще і відвернеться,
Скуйовджене само в собі.
Наче чуже. Мов не вернеться
І вже не втішиться в тобі.
Лиш в душу долі забереться
Й зухвало спогляда вгорі
На майбуття й не зізнається
Що втне у нім. Чи кобзарі
Струни зірвуть і чи ще в’ється
Шлях в далині. Чи на горбі,
А мо’ – десь в ямі обірветься?
Мине якось чи в боротьбі?
Все то – замарення, здається.
Поступ, як світ і вік, в бутті
Всеціло волі піддається
І втілиться життя – в житті
Та в духові його. Ведеться
Не дріб’язком воно. В ціні
І смерті велич зостається,
А не прожиті зверхньо дні.
І поміж люде як знайдеться
Людина й думка у юрбі –
З любов’ю мудрість обійметься.
Лиш мрії – в небі десь, в журбі.
Павло Гай-Нижник
20 березня 2022 р.