У цiм краю нарциси розквітають
Та бавять очi пiсля довгоi зими..
Не знала я, що їх промiння жалить
Сльозою, доки не було вiйни.
Тут дуже затишно, та не лунають
Сирен та вибухiв погрозливi сурми.
Не знала я, що тиша теж лякає
Тривогою пiд час вiйни.
Там люди на землi моїй страждають,
Вiдлуння горя чути в цiм краю.
Вiдчула я, як люди людянi бувають,
Надаючи притулок у вiйну.
I тiльки той, хто називався братом,
Не зна жалю , не відчува провини.
Вiн хоче одiбрать життя та хату,
I, взагалi, незламну Украiну.
Але у кожного iз нас своя гармата
До ворога шо влучно достає!
I буде самовитв i багата
Та Україна, до у кожного з нас є!
19.03.2022р.