Минають тижні, йдуть години,
Спливає час, проходять дні…
А над землею слова линуть:
«Хай буде МИР!» і «НІ, війні!»
Не заживуть від горя рани,
Що залишила всім війна.
Синів убитих плачуть мами
В холодній хаті у вікна.
Жінки самотні залишились,
(Від горя серце – попалам),
Сумують вдови на могилах
Та навіщають Божий храм.
Осиротіли малі діти -
Загинув тато на війні…
Несуть до обелісків квіти -
Волошки й маки польові.
Болить душа всього народу
За тих, хто на війні поліг -
За мирних й воїнів зі Сходу,
Братів, хто в битві допоміг.
І плаче гірко Україна
За рідних діточок-синів.
Щодня із вуст молитва лине:
«Хай буде мир", «Кінець війні»!
Ридає дощ сльозами з неба
За вбитих на війні синів…
А десь, над полем українським,
Летить до нас клин журавлів.