(Моим донецким друзьям)
Проліски росу духмяну п’ють,
Розкривають сонцю чисті душі,
I пусте, що десь гармати б'ють,
Необачні, квітнуть відчайдушно.
Тиша заблукала десь у снах,
Квіти біль у серці не тамують.
Серцем володіють сум і страх…
Що убогу душу бальзамує?
Все минує, якось відболить …
Всупереч війні панує квітень,
Проліски рятує від золи…
Порятуй надію, місяць світлий!