Це не попіл - це лють обгорілих дерев.
Це не вирви - це біль, що пронизує груди.
І немає вікон, і немає дверей
у будинку, з якого поїхали люди...
Він лишився один, мов мала сирота,
розуміючи, що не потрапить в валізу.
Він боявся - і холод його огортав.
Він чекав, і стискав свої зуби залізні.
Це не сон, а скажене скавчання сирен.
Це не втома - біда зашипіла й воскресла.
Це війна, що триває з прадавніх давен.
І будинок стоїть під вогнем перехресним.
Це не вибух, а крики поламаних стель.
Що не ніч - то навколо трапляється різне.
І, здається, усе в цьому світі пусте
без будинку, який не потрапив в валізу.