Земля не зволікатиме піде́ з весно́ю.
Вона розквітне покалічена чи ні...
І розмовлятиме з навалою страшно́ю
Мов казаче́нько характе́рник на коні.
Земля так любить Світ як Сина Божа Матір.
Плекає щиро про життя людей, тварин.
Вона годує всіх, накривши стіл у хаті
Дара́ми щедрими ланів та полонин.
Вона приймає вмерлих, вкривши їх собою,
Ховаючи останки в схро́нах домови́н...
Вона прасує ви́рви ство́рені війно́ю,
Лікуючи тим ду́ші у краю́ кали́н.
Нехай цей край нарешті гарно усміхнеться
І стане вільним на своїй святій землі!
Хай Божа істина навіки там здійметься,
Благословляючи любов, на всі віки!