Знов тиша… Де сирена не гуде –
Життя новим наповнюється змістом.
Коли ж ще та нагода припаде? -
Тож маю час пройтися рідним містом.
І незважати, що іде війна,
Попри жахи і непоправні втрати,
Та все ж відчути, що прийшла весна,
Захоплення за звичкою віддати.
Серед магнолій сакура цвіте…
На набережній - як в оранжереї.
Неначе натякають нам на те
В тюльпанах різноколірних алеї.
Прикмета травня – чути, як луна
У школах зазвичай останній дзвоник.
Та цьогоріч є проклята війна -
Традиції порушення замовник.
Війну, що крає серце і ятрить
Вбачаємо сьогодні не в повір’ях.
І раптом - парти … двісті двадцять три…
Рядочками на шкільному подвір’ї.
Ніхто вже не сидітиме на них
Та навіть не повернеться до школи,
Бо діти… їх нема серед живих…
І їм не подорослішать ніколи...
Це саме стільки безневинних душ
По вражій волі мусили померти?…
Отак війна чим далі, то чим дуж
Криваву накопичує пожертву.
...Вгамую біль, що рветься із грудей,
Та згадки не позбутися ніколи…
На тлі отих розквітчаних алей -
Порожні парти на подвір’ї школи.
...223 дитини померло за час війни...