Н. Бидненко
Аве, яблунько…
О яблунько люба, ти знаєш про горе,
Про біль і плачі у моєму краю?
А ти розцвітаєш тендітно-прозоро
І ніжність так щедро даруєш свою.
Цвіти, моя люба, цвіти, моя світла!
Хай гра пелюстками весни вітровій,
Щоб вслід за тобою Вкраїна розквітла,
Коли закінчиться за правду двобій.
Воюють звитяжно і хлопці, й дівчата…
Борня об’єднала вкраїнський нарід.
А мужністю наша країна багата
І нашій відвазі дивується світ.
Бо б’ються як леви діди і онуки
В потужнім пориві єднання сердець…
Отож начувайтесь, ерефівські суки –
Усіх вас чекає безславний кінець.
І яблунька люба відійде від горя,
Навчиться у мирі і спокої жить,
Де буде житів золотавеє море
Й над ним – непідкупна небесна блакить.
***
Ах, яблонька милая, ты знаешь про горе,
Про боль и рыдания в родимом краю?
А ты расцветаешь, нежно-прозрачно
И нежность так щедро нам даришь свою.
Цвети, моя любимая, цвети, моя светлая!
Пусть лепестками играет весенний ветер,
Чтоб вослед за тобой Страна расцвела,
Когда закончится за правду бой.
Воюют отважно мальчишки, девчонки...
Война сплотила наш славный народ.
А мужеством наша родная богата
И нашей отваге завидует мир.
Дерутся, как львы деды и внучата
В страстном порыве сплочённых сердец...
Вас ожидает, иудовы суки-
Всех ожидает бесславный конец.
И яблонька снова оправится от горя,
Научится в мире, в спокойствии жить,
Где будет хлебов золотистое море
И сверху над ним мирная синь.