вольный перевод с украинского
стиха Маргариты Метелецкой "Міт...",
источник здесь:
http://www.stihi.ru/2022/05/09/3135
Мой Боже! С днями горче сожаленья.
Я их от наших кривд не отделяю...
Тиха, как корни, что в земле, в забвеньи
проходит ночь, во тьме шальной петляя...
Насилуя её, сирены воют.
Я, сердце сжав, в тревоге замираю...
Пока ещё спокойствие со мною,
я свой очередной катрен слагаю...
Безмолвий лунных сладость дорогую
пьют звёзды со своих тарелок мелких,
стыдливо вдохновляя власть благую
созданья акварелей нежных местных...
Молюсь, чтоб спал весь мир осатаневший.
Таланта, может, крохи не являю...
Старания как миф, в огне сгоревший.
Мой Киев волей мысли обнимаю...
В пору войны, страдания и скорби
я к Богу руки вновь тяну упорно...
Оригинал:
Мій Боже! Що не день - гіркі жалі,
Які від наших кривд не відокремлю...
І тиха, як коріння у землі,
Простує ніч із очманілих темряв...
Її гвалтує завиття сирен -
І серце завмирає у тривозі,
Поки лаштую черговий катрен,
Поки вірші спокійно плести в змозі...
І місячну солодкість безгомінь
Зірки спивають із мілких тарелей
І надихають соромливо вмінь
Змальовувати ніжні акварелі...
Молюсь, щоб спав осатанілий світ -
Таланту, може, й крихти не впіймаю...
І розумію - спроби, лише міт,
Та подумки мій Київ обіймаю...
В добу війни, страждання та розпуки -
Однак... до Бога простягаю руки...