И. Нибеленчук.
Здригнулась ніч, промерзла від морозу,
Коли світанок лютий цілував.
Стривожились замріяні мімози,
Весну ждучи у спалаху заграв.
Свистіло щось. Страшенним диким криком
Летіло понад обрієм "авввууу".
Вовки? Їх край не пам'ята довіку.
Котились зорі в сонну ще траву.
І колихалось небо у суцвіттях
Багрянців-блискіток над строєм веж.
Лише думок пошарпане лахміття
Снувалося у відблиску пожеж.
У вись плачем здіймався журавлиним
Нестерпний зойк зболілої землі. -
Вжахнулась ніч. - В обійстя України
Війна вповзала підлістю змії.
***
Ночь вздрогнула, промёрзла от мороза,
Когда мороз февральский целовал.
Встревожились мечтательно мимозы,
Весну так ждали, но рассвет пылал.
Свистело что-то. Страшным диким звуком
Летело с горизонта "авввууу".
Волки? Мой край не помнит их, откуда?
И звёзды падали в сонную траву.
И качалось небо в разноцветье
Багряных молний над строем башен.
Лишь дум разорваны в лохмотья
Роились в отблеске пожаров.
И в небо плачем поднимался журавлиным
Нетерпимый стон всей страждущей земли.
Ужасна ночь. На землю Украины
Война вползала подлостью змеи.