Привітно сонце світить у вікно,
Птахи в кущах щебечуть безтурботно.
А вітер в душу віє полином,
Здається, ніби журиться скорботно.
І раптом захотілося в садок,
Додому, до своїх дерев і квітів,
Дивитись на зелений моріжок,
Забувши брязкіт зброї несусвітний.
І пити чай із м'ятою під спів
Синичок жвавих, горобців веселих,
Вдихати запах меду і дощів,
Домашнього вина налити келих.
Зустріти подруг милих і рідню
І говорити про життя відкрито,
Радіти кожному безтрепетному дню,
Не думати про долю сумовито…