Тремтячими пальцями: «Я не приїду».
Історія вартістю в декілька років.
Історія, що не лишила і сліду,
Перетворивши всередині все на попіл.
;
Сумки на вокзалі, а серце у пастці.
«Я більше нічого не відчуваю».
Я - потяг, обстріляний десь поміж станцій,
Я - човен, що так й не дістався причалу.
;
Нічого не бУло, це все наснилось.
Як в мареві температури - лиш сон.
«Ти не ображайся», я втратив сили,
Потрібні, щоб вийти на цей перон.
;
Життя - це хвилини між чашкою кави
І пошуком: де ж той Гідазепам?
Нервові спроби позбутися стану
І відчуття, що лишився сам.
;
У відповідь: «Але ж я чекаю…»
Немає різниці: це правда, чи ні.
Я просто дійшов особистого краю.
Я капітулюю на цій війні.
;
Вже ні провокацій, ні маніпуляцій,
Ніяких бажань, ніяких надій.
Лише інерція друкуючих пальців:
«Бувай. Тримайся. Живи. Радій…»