Це мiсто не iснуе бiльш. Воно
Зосталось тiльки в серцi та марiннi,
Розщеплене, на пил разнесено
Безжалiсним, розбещеним створiнням.
З дитячих жахiв створене воно,
Палючей жаги бити та крушити.
Вiйни пекельне скинуте рядно,
Щоб все живе навiки спопелити.
Мiй дiм палае,степ навкруг горить,
Лунае стогiн нелюдськоi болi.
Але надiя в серцi майорить
На той двобiй,де згине Дике Поле!
Прибузький степ зазеленiе знов,
Вже чути кроки нездоланих воiв!
Мiй дiм палае та палае кров
В передчуттi останнього двобою.