«Україніада»
Частина ІІ
Отож були часи бентежні,
Вельми войовничі,
Україна за незалежність
Воювала вічність.
Гетьман був Іван Мазепа,
А цар – Петро Перший,
Край був з лісом, був зі степом
Безкраїм, безмежним.
Україна та Росія
Воювали разом
Ворогів Христа. Доцільно
Сказати одразу.
З козаками Петро Перший
Захопити зміг Азов.
Опирались турки вперто,
Зачинились на засов.
Та пила відвага мед,
А пророк Магомет –
П’є він християнську кров,
А вона сміється знов.
Цар Петро тоді козацтву
Влаштував бучний бенкет,
Нагороджував звитяжців
За облоги хепі-енд.
Цар Мазепу викликає
До себе в шатро:
«Здоров, Іване, як ся маєш?»
«Здоров був, Петро.»
«Ти, Іване, біля мене
Як за пазухою будеш
У бога. Лиш в супермена
Ти не грай і в Робін Гуда.»
«Ваша Великодержавність,
Ваша Висококультурність,
Вам слугує моя шабля,
Ваша слава і могутність
І лякає, і вражає
Ворогів Ісуса,
І пошану викликає
Й гордість Ваших друзів.»
Гетьманові цар дарує
Коштовні дарунки,
І вином його частує
З золотого кубка.
І Мазепа усміхався,
Терпів фамільярність,
Та до себе повертався,
Скрививши гримасу.
Цар є богом у Росії,
Та в Україні гордій
Є гетьман, та не всесильний,
І отаман народний.
Україна та Росія
Воювали в спілці,
Об'єднавши свої сили
В битві історичній
Проти Ісламського світу
За світ Християнства;
Це релігійні мотиви,
А що з боротьбою класів?
Нагорода феодалам –
Земельні ділянки,
Селяни ж без капіталу –
Ярмо надягайте.
Це пригнічене селянство
Шукало єднання,
Й покладало на козацтво
Усі сподівання.
Та коли Причорномор'я
З допомогою козаків –
Охоронців прикордоння –
Петро І захопив,
То така свободна й горда
Військова громада
Стала, наче кістка в горлі,
Йому заважати.
Він дарує феодалам
У приватну власність
Колективний капітал –
Землю. І селянскість
Прирікає на кріпацтво,
Панщину і рабство,
Та поки жило козацтво,
Люди не здавались.
Мазепа був феодалом,
Царя Петра васалом,
А народним генералом
Палія вважали.
Семен Палій – козацький батько,
Лицар і добродій,
Він відновлював козацтво
На радість голоті.
Воював за Україну
Проти ляхів і татар,
Відстоював рідну віру
І права селян.
Мазепа заздрив Палію,
Гучній його славі,
Він правдивий гетьман був
В народній уяві.
Тож Мазепа Палія
Запросив на бенкет,
Той вже випив на коня,
Та гетьман його з лабет
Не випустив, а послав
Петрові донос,
Той Палію прописав
Сибірський мороз.
Так Мазепа потурав
Російським магнатам,
Це йому гарантувало
Збереження посади,
Але він чекав давно
Слушної нагоди,
Щоб змінити статус кво
Й листувався потай
З королями і панами
Швеції та Польщі,
Він бачив, що з москалями
Ми розбили горщик.
Петро Перший планував
Ліквідувати козацтво,
Його в походи відсилав
До кордонів царства,
Досягнення промислові
Змінити мали хід війни,
І козаки не готові
До цих змін були.
Детальніше про ці події
Писали Кащенко й Грушевський,
Костомаров, Антонович,
Крип’якевич, Апанович.
І звичайно Яворницький
В «Історії козаків»
(Його у вигляді писаря
Ілля Репін зобразив).
З Нідерландів повернувся
Засмучений цар Петро,
Світ йому перевернувся,
Прорубалося вікно.
Він побачив там культуру,
І науку, і мистецтво,
Техніку, архітектуру,
І охайність, і письменство.
У Росії все інакше:
Темрява, багно і бруд,
І, щоб висловитись м’якше,
Менш освічений тут люд.
Гнів і лють змінили смуток
Енергійного царя:
«Чи хіба ми гірші люди?
Не така у нас земля?
Ми повільні буваємо, –
Треба підштовхнути нас,
І ми надолужимо згаяне,
І ще й випередим час!»
Міркував Петро багато
Про еволюцію культур,
І вирішив побудувати
По-над морем Петербург.
Там нова столиця буде,
Буде торгівельний флот,
Дивуватимуться люди:
«На болоті буде порт?»
Кілька років будували
Нове місто батраки:
Тут селяни пробували,
І містяни, й козаки.
З усіх куточків імперії
Прибував безправний клас,
Холод, голод і бактерії
Працювали не на нас.
Тут тягали каміння,
Рубали й тесали ліс,
Копали рови,
Штовхали в багнюці віз.
І лишилося багато
У багнюці тій кісток;
Україна – наша мати,
А Росія, ти нам хто?
В усій Російській імперії
Від служб і поборів
Тяжко було плебеям
І сумно доволі.
Москалі на Україні
Коли квартирували,
То нашою гостинністю
Нерідко зловживали.
Складалися відносини
По-різному щоразу,
Та видно шовіністичну
Тенденцію одразу.
Гетьман Іван Мазепа –
Меценат відомий,
Збудував не одну церкву,
Засновував школи.
Та вирішив посватати дід
Молоду хрещеницю,
Дочку генерального судді –
Марію Кочубеївну.
Ображений Кочубей
З опозиціонером Іскрою
Звинуватили Мазепу
В націоналізмі.
Й написали Петру Олексійовичу
Листа в Петербург,
Цар Петро обох їх кличе
На допит. Але тортур
Не витримали вже вони
І свідчень відреклись,
І їх Мазепі віддали:
«Мазепо, розберись!»
Він їх до страти засудив,
Й насупився, як сич,
Відтоді гетьман зачастив
З візитами на Січ.
Там план черговий формувався
Порятунку України,
Мазепа з Карлом листувався
Про альянс ймовірний.
Мазепа з Батурину їде
Карлові назустріч,
Та Петро уже розвідав
Про цю нерозумність.
В Батурині влаштували
Москалі катівню,
Катували, мордували,
Руйнували будівлі,
Сплюндрували місто вщент
Гарне та хороше –
Український Карфаген
Третій Рим спустошив.
Тим часом під Полтавою
Шведи й українці
Готували в таборі
Шаблі та рушниці.
(Кость Гордієнко звертається до козаків перед битвою):
«Тут зібралися мущини –
Сини України,
Кому сидить у печінках
Російське правління.
Нас експлуатують і обдурюють,
Експропріюють наше майно,
Нашим салом нас же й обшкурюють,
Хіба це дружба? Це лайно!
Москалі у Бога не вірують,
Керує ними Антихрист Петро,
А наші юди за 30 срібляників
Продають Україну в ярмо.
Станьмо ж, браття, до бою кривавого,
Хоча й не дуже сприятливий час,
Та не зганьбімось, щоб не знеславили
Майбутні покоління нас.
Кожен із вас вільний,
Як яструб верховинний,
Хай котяться під три чорти,
Кому ми щось там винні!
А ну ж бо, вдармо лихом об землю!
Тут нам жаба й цицьки дасть!
Либонь, Україна ще не вмерла,
Не з потрохами продалась…»
Так повстали проти рабства
Вільні патріоти,
Але зазнала поразки
Піхота й кіннота.
Це повстання на відміну
Від повстання Хмельницького
Не отримало відгуку
Народу українського.
Цар Петро до українців
Писав маніфести,
Щоб вони не долучались
До зрадника Мазепи.
До Мазепи у народі
Не було довіри,
Він був панської породи,
За нього в країні
Соціальна нерівність
Досягла апогею,
І її непохитність
Нагадувала скелю.
Говорячи відверто –
Це була авантюра,
Ми кинулись на імперію,
Як на гицеля собацюра,
Як на дресирувальника
Ведмідь або лев,
Як «Титанік» на айсберг,
Як об клітку орел.
Мазепа випав з боротьби,
Дістався до Бендер,
Але від стресу та нудьги
Захворів і помер.
Пилип Орлик написав
Конституцію в вигнанні,
На папері він рацію мав,
Та життя не завжди раціональне.
Настали сумні часи,
Про які писав Шевченко,
Скаржилися на Русі
На панщину нестерпну.
Становище селянства
Дедалі погіршувалось,
Воно потрапило в рабство,
Й зі спогадами залишилось
Про славу, і волю, і мрію
Про незалежну Україну,
Та у душі живе надія,
І тліє, гріє, як жарина.
А як з Дніпра подує вітер,
Роздмухає він ту жарину,
Й устануть українські діти,
Й порвуть кайдани неодмінно.
Заради миру і свободи,
Заради правди і любові,
Єднаймося в своєму домі,
Бо зло весь час напоготові.
Джерела (до обох частин):
1. Измаил Срезневский "Запорожская старина"
2. Адріан Кащенко "Оповідання про славне Військо Запорозьке низове"
3. Володимир Антонович "Про козацькі часи на Україні", "Последние времена казачества на правой стороне Днепра", "Акты о казаках" (с предисловием)
4. Николай Костомаров "Малороссийский гетман Зиновий-Богдан Хмельницкий", "Южная Русь в конце 16 века", "Руина. Мазепа. Мазепинцы"
5. Михайло Грушевський "Історія України-Русі"
6. Дмитро Яворницький "Історія запорізьких козаків"
7. Іван Крип'якевич "Богдан Хмельницький", "Історія Козаччини"
8. Пантелеймон Куліш "Записки о Южной Руси"
9. Олена Апанович "Розповіді про запорізьких козаків"
10. "Народна пам'ять про козацтво" - Запоріжжя, "Інтербук", 1991
11. Алексей Толстой "День Петра" (Повести, рассказы, пьесы)