Ой у гаю бiля рiчки червона калина.
Там стояла у водi молода дiвчина.
Покохала парубочка , що живе за морем.
Тiльки вiтер звiстку носить на Зарi обоiм.
Мiй коханий сизий голуб в тiм не признається-
Що життя його як поле - на двi частi рветься.
Не до той с утра говоре , не до той смiється
Що так щиро серцем любе , думкой з нiй зiллється.
Тiльки вiтер знав про теє чистеє кохання.
Носив звiстку про любов та душi зiзнання.
По мiж них як те склалося чистеє кохання?
Хто читав псалми Давида - той вже здогадався.
Пролiтав той сизий голуб над ii подвiр’ям.
О тiм кажуть з давнини рiзнii повiр'я.
Та й побачив дiвченоньку - очi ii тануть.
Обернувся парубочком та й у вiчi глянув.
Закохався в них вiдразу як сльозу побачив.
Не плач сестре моя люба, тiльки то дiзнався
Тут вiд чого серце туже - голос твiй впiзнався.
Не забуду тебе мила ,не вiддам нiкому.
У пiвночi завiтаю - бути щоб с тобою .
На веснi с тобою люба в свято одружуся!
Зараз вуст твоiх червоних лише доторкнуся.
Ось вiд чого Украiна почала спiвати.
Бо нема ще парубочка - треба його звати!
Вже чекає довгi роки - вишила сорочку.
Додає тут кожен рiк- мiсце є стiбочку.
Згадай милий оченята в яких ти кохався.
Вiзьми знов моi вуста , в яких промовлявся.
Буде чутно серця глас –голос мiй спiвучий.
Хай усюди буде рай – мов садок квiтучий.
Не линяють чорнi брови , хоч на бiлiм сонцi.
Пам’ятають карi очi хоч i ночi довгi .
Прилiтай же сизий голуб та заходь у хату.
Привiтаю та й вiддам що в собi ще ношу .
Та й вiддам тобi печаль - з нею и мороку.
Що сильнiшими стають кожного тут року.
Вiдiрву вiд серця тугу та iще гадюку.
Що так в серце упилася надає отруту .
Не бажаю того бiльш та й вiзьми за себе.
Про любов почну спiвать по садах у тебе .
Вiдроди у мене вроду чистими думками.
Що покриють землю всю - голуби крилами.
Доживати будем в парi на цiм бiлiм свiтi
Та й у мирi складемо ми вiршi крилатi !!!
10 08 2022
P.S.