Ніякі слова не втішать згорьовану матір,
І сонце не сонце - бо горе прийшло на поріг.
Кому рушничок я весільний буду вишивати?
З яких же, синочку, тебе виглядати доріг?!
Кому я варенички, з вишнями, буду ліпити,
Кому пожалітись як плаче душа і болить?!
Не можу, а мушу за тебе синочку мій жити,
Бо хто ж тоді буде за тебе у Бога просить?!
Життя, наче спалах, продовжити рід не судилось,
А, дерево, синку, ми з татом садили удвох.
Учора, синочку, мені на світанні наснилось,
Що Ангелом став, і прихИсток надав тобі Бог.