"Найнезабутніше з облич, таке єдине, Боже, Боже! Не плач, не муч його, не клич. Він не обізветься. Не може.
«Ліна Костенко.»
*****************************************
Якби ви чули мою душу -
Там море слів, їм не звучати.
Я жити з тим сьогодні мушу...
Що боляче дитя втрачати!
Його під серденьком носила.
Народження. Безсонні ночі.
Для сина доленьки просила,
Блакитні цілувала очі.
Раділа успіхам, навчала,
За шкоду іноді журила.
Усе найкраще віддавала,
Понад усе його любила.
І раптом... все це обірвалось...
Війна. Світанок. Сивий лютий.
Я не живу... Мені здавалось
Зі мною так не може бути.
Немов зірвали з мене шкіру,
Пошматували душу мою!
Водночас втратила я віру
І тільки Бог тепер зі мною.
Як боляче... і жить не сила...
Зробив в житті лише півкроку.
Таке дитя похоронила...
Між нами відстань у півроку.
Якби ви чули мою душу.