РОЗПАЧ
У Долі руки зв’язані за плечі
Й геть манівцями стулено вуста.
Немає правди й голоса малечі –
Крізь пустку Неба розпач пророста.
А ти така, у тіні від Любові,
Млявиш довічно про зерно від Бога.
Його продали люди. Є в полові
В кохання гра, довершено убога.
Ніц не зросте, окрім гріха Омани.
І я дістану ніж, аби збагнути
У лезі віддзеркалення, щоб мали
Ми спільну кров. І в прірву упірнути.
Мить запечеться в подиху безодні
Й забагряніють пристрастю серця
В цілунку цім, аж янголи Господні
Зомліють занімілі з дотику Вінця.
І там, можливо, я тебе узрію,
І так, напевно, врешті осягну,
Що все є блуд, і світ цей зрозумію,
Що мертві ми давно були вживу.
Павло Гай-Нижник
21 серпня 2022 р.