Хотілось би ніколи знову, але цього лютого
Хтось, казавший "можемо повторити", посіяв стільки маків
Стільки крові
Стільки
Що ця земля буде червоніти і червоніти ще не один десяток років
І болю вистачить ще не на один мільйон сердець
Та взагалі що з цього?
Декілька тисяч маків на полях чужої країни
Хіба ж це багато?
Яка різниця
Через чиї саме серця вони зростають?
Через чиї серця вони зростають?
Нехай собі зростають?
Крізь уламки і у вирвах вибухів
Коли вони всі розквітнуть
Коли тисячі пар очей не побачать рідного дому з-під землі і ціх маків
Чи ми зможемо сказати
"Ніколи знову"?
Чи буде
Ніколи знову?