Все, що здавалось давно пережитим - не пережите, у серці тривожить
спогадом зимнім - всі двері відкрито,-
як мені холодно, Господи Боже!..
Я не збагнула, що вже відбулося
те, найстрашніше і безповоротне...
як я трусилася,- мерзло й волосся,
наче у вічі дивилась безодня
довго-предовго і пильно-препильно...
думала, що не діждУся світанку...
свічі розносили запах могильний...
вітер легенько торкався фіранки...
не пережите... у пам'яті кволій,
що береже мою психіку, може,
синове тіло худесеньке, голе
ревно я мию для Тебе, мій Боже,
і одягнувши кладу в домовину
тОго, когО споглядаю востаннє...
любий горобчику, лагідний сину,
в тиші проходило наше прощання.
Досі жива. Хоча непережИвне
все ще в мені і нема йому крАю...
Господи, вибач, мою імпульсивність,-
я і сама себе дОста караю...
я і сама дістаюсь до печінки
власної. І замикаюсь у сОбі...
скільки любові у розпачі жінки,
скільки смирення лежачого в гробі!..