Щоб зцілила засмучене серце
Життєдайна вода дощова,
Я на лавці полишу відерце,
Бо у вересні в небі жнива.
Повсихали джерельні криниці,
Доторкнешся – і тільки журба.
Всі слова, непотрібні і ниці,
Не відверне нещира мольба.
Губить пелюстки лагідна ружа,
Підкрадається тиша німа.
День спливає, як завжди, байдуже,
А дощу не було і нема.
Не сягнуло ще й заходу сонце,
Та вже місяць виходить ясний,
Щоб незмінним нічним охоронцем
Чатувати оманливі сни.
І збиратиме срібне відерце
Тихі проміні замість дощу.
Як спочине затьмарене серце,
То, напевне, тоді я прощу.
02.08.15